«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
17 трохи більше, ніж сімдесят років, якщо припустити, що з ор- ганів звільнився незабаром після розвалу СРСР. Полковни- ка реально отримати, якщо тобі перевалило за сорок, але ще нема п’ятдесяти й ти маєш гарний послужний список. Борислав Кондратюк, поза сумнівом, мав у п’ятому управлінні позитивну репутацію. Аби не гавкнув Союз, до- служився б до генерала. Ще й, дивись, очолив би всю «п’ятірку» республіканського КДБ. Розмова вийшла недовгою. Пан Кондратюк запитав, чи знаю я про те, як повстанець Остап у 1943 році допоміг передовому загону партизанського з’єднання Сидора Ков- пака виконати бойове завдання. Я заперечив: судячи з уже почутого й прочитаного, Данило Червоний не міг піти на співпрацю з ковпаківцями. Можливо, припустив, ідеться про іншого Остапа. Подібне псевдо мали з десяток різних повстанців, у тому числі — командирів. Так само, як було кілька Вовків, Орликів, Запорожців, Дубів тощо. Але пан Кондратюк був категоричним: мова саме про Данила Чер- воного, адже такий точно один. І надав доказ. Ним виявилася художня книжка з популярної в радян- ський час серії «Бібліотека військових пригод». Ця нази- валася «Вирок було виконано» й складалася з десяти досить великих за обсягом оповідань. Автором був зазначений Степан Круглов, але Кондратюк тут же пояснив — це літе- ратурний псевдонім його безпосереднього начальника Степана Дем’яновича Іваніщєва. Під час Другої світової війни, яку мій співбесідник упер- то називав Великою Вітчизняною, і тут справа навряд чи в силі звички, Іваніщєв-Круглов служив у НКВС. Конкрет- ніше — брав участь у диверсійних операціях на Волині в 1943 році, потім— у ліквідації, як сказав Кондратюк, на- ціоналістичного підпілля. Після поранення в 1945 році
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx