«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
19 Чоловік підписався «Джон Спенсер» і тут же пояснив — насправді він названий Іваном, просто тут, в Австралії, йо- го від самого дитинства кликали Джоном. Він нащадок українських емігрантів, котрі виїхали до Сіднея після Дру- гої світової. Тато, Юрко Степанчук, був учасником руху опору, а в Австралії зміг знайти кошти на власне малень- ке видавництво «Наша хода». Там у 1970-х надрукував ав- тобіографічну повість Ореста Миронюка «На псевдо Ми- рон». Пан Миронюк після війни вивчився на економіста, зробився професором, викладав не лише в Австралії, а й по всьому світу і видання книжки оплатив сам. Після чого став одним із основних жертводавців «Нашої ходи». Зараз уже нема видавництва, та й Орест Миронюк помер років чотири тому, доживши майже до ста років. Проте один примірник його книжки зберігається у Джона Спен- сера як пам’ять. Зовсім недавно він прочитав одне з моїх інтерв’ю про Червоного — чи був він насправді. І раптом згадав: Орест Миронюк був другом юності Да- нила Червоного. Про що пише в своїй книзі, згадуючи се- ред тих, хто мав на нього вплив, справив враження, навіть сформував. Передати книгу він не може, але, якщо це мене цікавить, скаже, куди й до кого в Києві звернутися по неї. Чи цікавив мене початок бойового шляху Червоного- Остапа? Ви ще питаєте! Уже за три дні я знімав чергові ко- пії з уже третьої в цій дивній історії книжки. Удома склав докупи трофеї й нарешті зрозумів: маю жирний початок історії. Та все ж чогось усе одно бракувало, якоїсь деталі. Сказав би… людської, чи що. Тижнів зо два по тому знайомі запросили мене на презен- тацію збірки статей та інтерв’ю про Українську Повстан- ську Армію.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx