«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
20 Чесно кажучи, не дуже рвався. Подібних книжок тепер щоквартально з’являлося десятки. Не скажу, що це пога- но. Напевне, кожна така потрібна для просвітницької ро- боти. Інша річ, унікальні, неповторні, оригінальні матері- али мало яка містила. Хоч кожен автор-упорядник уважав себе носієм саме такої інформації. Проте на заході обіця- ли бути потенційні партнери мого нового документально- го проекту, тож я вибрався. Упорядник після типового, я б навіть сказав казенного , заходу категорично відмовив мене купувати примірник. Подарував, підписав, і в очах при тому читалася якась зна- чимість. Кілька разів чоловік кидав на мене багатозначні погляди, на щось незрозуміле натякав. Нарешті, зрозумів- ши — я не розшифровую, мовив прямим текстом: «Там в одному місці згадується про вашого Червоного. Почи- тайте, пане Рогозний, то є дуже важливо». Хитрим виявився. Не вказав точно, що, де, на якій сторінці. Мовляв, читайте від початку до кінця. Називався збірник «Повстанськими стежками», і серед інтерв’ю я знайшов, нарешті, розповідь такої собі Марії Синиці, у якій згадувався мій Червоний- Остап. Навіть більше: жінка виявилася подругою Уляни Воло- щук. Тієї самої зв’язкової, яка стала Даниловим коханням. Що дозволило Львові Доброхотову тоді, у Луцьку, почати складну оперативну комбінацію й заманити Червоного в пастку. Клаптик тексту, чесно кажучи, невеличкий. Але все одно мені не вистачало саме такого. Так я наважився запропонувати вам нову книгу про Да- нила Червоного. Труднощів у роботі над нею мав значно більше, ніж коли готував першу.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx