«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
21 Усі три зошити, успадковані від Григорія Титаренка, прямо стосувалися хорунжого Остапа. Міліціонер із Чер- нігова Михайло Середа, відставний офіцер КДБ Лев До- брохотов та реабілітований в’язень, мешканець Ленін- градської області Віктор Гуров згадували історії свого знайомства з ним. Якщо й говорили Титаренкові про щось інше, він не записав непотрібного, бо мав цілком конкрет- ний інтерес. Саме тому мені лишалося тільки перекласти все українською, бо оригінальні записи велися росій- ською, привести три оповіді до спільного знаменника й уніфікувати. Що, до речі, викликало невдоволення в пев- ної частини читачів. Мовляв, пан Рогозний наважився й насмілився нехтувати мовними особливостями описа- ного ним регіону. Зате російський табірний кримінальний жаргон зберіг, українізував та дбайливо, ретельно відтво- рив. Хай там як, від головного персонажа нічого в зоши- тах Титаренка не відвертало. Зараз мав перед собою чотири книжки, жодна з яких Данилові Червоному на псевдо Остап присвячена не бу- ла. Про нього автори згадували в певних фрагментах, він не був для кожного аж такою важливою постаттю. Аби не успіх моєї попередньої роботи, аби не повільний, але впев- нений розголос, жодна з книжок так би й не спливла. Зали- шаючись, при всій повазі до авторів — навіть поважаючи працю чекістського літописця, зауважу: усі вони зберіга- ли б той маргінальний статус, на який були приречені. Адже губилися серед десятків, навіть сотень подібних. До того ж імена авторів ніколи нічого не говорили широко- му загалу. А опус Степана Круглова взагалі вийшов свого часу тому, що пропаганда подвигів радянських спецслужб була складовою державної політики в СРСР. У тому чис- лі — культурної. «Бібліотечка військових пригод» та інші подібні видавалися державним коштом, мали великі тиражі
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx