«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
22 й були для радянських людей чимось подібним на оповід- ки про Джеймса Бонда. До речі, теперішня Росія йде тим самим шляхом, але хай собі. Я витратив чимало часу, вибираючи з кожної книжки потрібні фрагменти. Далі треба було знову уніфікувати їх, а по суті — взявши за основу й максимально зберігаючи деталі оригіналів, усе ж написати своє. Тут моя робота максимально наблизилася до журналістики: слухаючи кожного наступного візаві, усе одно потім подаю отрима- ні від нього відомості так, як вважаю за потрібне. Звісно, чергове чесання всіх одним гребенем знову комусь не спо- добається. Проте хай запропонують інший формат, із за- доволенням ознайомлюся й навіть обіцяю перейняти цін- ний, красивий і корисний досвід. Нарешті склалося. Я дозволив собі розділити цю книгу на чотири частини, кожну з яких після тривалих роздумів вирішив назвати фрагментами. Адже справді маємо чотири фрагменти, взяті з чотирьох окремих, незалежних одне від одного джерел. Зрозуміло, фрагмент книги Степана Круглова пе- рероблено найбільше, плюс перекладено українською й оздоблено моїми примітками. Мені здалося, що, як у ви- падку з історією Льва Доброхотова, треба показувати по- дії очима того, хто їх описує, залишати його погляди й оцінки. Проте всюди робити відступи й пояснювати, як усе було насправді. Повстанський рух очима радянського диверсанта — цікавий погляд, але без відповідних комен- тарів нікуди не годиться. Для Росії — напевне так. Для України й цивілізованого світу — в жодному разі. Ще трошки скажу про дійових осіб, яким за кілька хви- лин передам слово. Для зручності, аби не плутати вас, кожного нарік, як вважав за краще. Тому Орест Миронюк
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx