«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
31 спалив — хтозна, я за ним не піддивлявся. Запитався ма- му якось за «Читанку для чемних діточок» ?1 та «Яйце-рай- це», а вона очі відводить. Тато почув, каже: нема, потім польські з ярмарку привіз. Не зі злої волі, просто боявся найменшої для нас усіх небезпеки. Аще розумів: треба вчитися грамоти, хай польської. То- му не мав я малим вільної хвилини. Бігав, звичайно, з ін- шими дітьми на річку, гасав по полях, випасав корів уліт- ку. Та щойно якась вільна хвилина — батько вже ледь не за вуха тягне до столу, підсовує нові книжки, примовляє: вчися, Орку, вчися, бо хлопом у гною скнітимеш, а так у пани виб’єшся. Тож нема, чому дивуватися, коли одно- го разу він привіз мене до Кременця — тамтешній ліцей тоді вважався одним із кращих, ще й від рідного повіту не дуже далеко. Словом, до науки, Орку, до науки. З Юрком Дорошем досить скоро здружився. Спершу міське життя на мене, як сам придумав, не на- лазило. Більше подобалося неквапом прошкувати вулиця- ми й зупинятися всюди, звідки видно Бону. Гора зі зруйно- ваним на вершині замком дружини польського короля Жигмонта Старого височіла над стародавнім містом, ото- чена з трьох боків глибокими ярами. Здавалося, вона рос- те, як дерево, і місто, з вулицями та будинками, — її міцне коріння. Залишки мурованих стін коли зникали в тумані чи молочній густоті хмар. І всякий раз, коли падав дощ або сніг, мені здавалося — це Бона своєю верхівкою пробила дірку в небі. А коли над замковою горою стояло сонце, для мене все разом перетворювалося на сонячний годинник. Споглядати на Бону я міг усякий раз інакше, вибираючи 1 «Читанка для чемних діточок» — дитяча книжка, вперше видана у Во- лодимирі-Волинському та надрукована у Львові з ініціативи Комі- саріату Українських Січових Стрільців 1917 року.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx