«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
7 Чотири книги Данило Червоний вижив. Саме тому я вирішив знову повернутися до його істо- рії. Зізнаюся чесно — коли вийшла друком перша впоряд- кована мною книга про повстанця на псевдо Остап, думав зупинитися на тому. І що далі, то більше переконувався в мудрості того рішення. Адже з кожним новим виданням роману, на який я перетворив спогади трьох різних людей, Червоний починав мене мучити сильніше. І настав момент, коли я був готовий зробити публічну заяву й відмовити- ся, відхреститися від того, кого волею долі сам породив. Нагадаю, коли і з чого все почалося. Звуть мене Клим Рогозний, народився в Києві 4 грудня 1969 року, вже більше десяти років займаюся докумен- тальним кіно. Наша студія знаходить гроші на фільми че- рез грантові програми, створені нами стрічки можна по- бачити лише на спеціалізованих фестивалях, можемо похвалитися кількома десятками різних призів. Вони при- крашають стіну в нашому офісі, колеги жартома назива- ють це іконостасом. Але в українських новинах про наші здобутки говорили лиш тоді, коли ми діставали чергову міжнародну відзнаку. Так мене побачила двоюрідна тітка Оля. Її чоловік, а мій дядько Григорій Титаренко, мамин двоюрідний брат, помер незабаром після проголошення Незалежності, поживши в тій Україні, за яку страждав у дніпропетровській психушці, менше року. Саме від нього тітка Оля успадкувала ті самі три загаль- них зошити, в яких Григорій Титаренко записував розпо- віді різних людей про Данила Червоного. У радянський час
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx