РЕБЕККА ЯРРОС 16 —Я піддаюся злості, а не емоціям через жінок, — виправляю її. — Вона ніколи не любила хуліганів, — підтверджую я. — Але не вважай це за вияв доброти до тебе. Вона любить оте маленьке золотце. На жаль, Терн вибрав тебе сам. —Прокляття, — бурмоче Аетос, нарешті збираючи факти докупи. —Саме так я й думав. Сорренґейл — остання людина на Континенті, яку я захотів би прикувати до себе. Я не робив цього. — В одну мить там, на полі, моє ставлення до неї змінилося з може-я-вб’ю-її-може-ні на я-захищатиму-її-за-будь-яку-ціну. І не тому, що вона геніальна чи гарна або ж просто неймовірно вибиває мене за межі мого так ретельно випрацюваного самовладання. Хоча вона є всім цим водночас. Ні, у мене не було вибору. Терн вирішив замість мене. — А навіть якби й робив. — Я ступаю в простір Аетоса, і, до його честі, він не задкує, коли я нависаю над ним. — Невже ти справді висунув би таке звинувачення, знаючи, що саме це врятувало жінку, яку ти називаєш своєю найкращою подругою? — Одного дня Сорренґейл доведеться визнати, що останній рік у квадранті перетворив її дружка на когось, кого вона насправді не знає. Його мовчання тепер таке, бляха, промовисте. Я насолоджуюся тим, як воно говорить про нього набагато більше, ніж могли б сказати мої слова. — Існують... правила. — Він запинається, але з усіх сил намагається здолати мене своїм поглядом, хоча я маю понад кілька сантиметрів переваги у зрості. Дивно підібрав момент для тренування стійкості, але все одно молодець. — А з цікавості, ти, скажімо, порушив би ці правила, щоб урятувати дорогоцінну маленьку Вайолет на тій галявині? — Це ім’я мені незвично смакує, набагато м’якіше, ніж прізвисько, яке мені подобається. — Надто жорстоко, навіть від такого, як ти, — весело зауважує Сґейл. — Дуже шкода, якщо їй це болить, але щоб вижити в нашому партнерстві, їй доведеться стати сильнішою, і Аетос не може бути десь поруч. — То ми вже не згадуємо про те, що ти було рушив вперед, коли Терн приземлився? — продовжує вона. — І що, якби він не з’явився вчасно, ти зробив би саме те, у чому тебе звинувачує нащадок полковника? — Я керувався захисним інстинктом… — Може, ми краще побережемо нерви і не слухатимемо, як ти закінчуєш це речення? Ненавиджу, коли вона так робить. Вона — єдина істота на Континенті з язиком гострішим, ніж у мене. Хоча, мабуть, Вайо-лють могла б з нею позмагатися. Але, блін, Аетос досі не відповів.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx