РЕБЕККА ЯРРОС 22 —Фіґа собі… — Голос Ґарріка переходить у шепіт, коли Аетос нахиляє голову й цілує Сорренґейл. А моїми жилами розливається вогонь. Тіні реагують спазмами навколо мене і на якусь мить затуманюють мій зір. Сраний Дейн Аетос торкається моєї Вайо-люті. Ну, окей, не моєї. Але від цього тугий вузол, у який скрутилося моє нутро, бушує не менше, прискаючи кислотою врізнобіч і обпікаючи мої легені, ускладнюючи дихання. Так триває, поки той шмаркатий гівнюк не підводить голову. — Блін, з тобою там все нормально? — запитує Ґаррік зі смішком у голосі. —Я...— Прибиваю свої ноги тінями до поля, щоб раптом не кинутися до них і не дати Аетосу скуштувати мого кулака. Як він сміє цілувати губи тієї, заради захисту якої не порушив би жодного правила? Коли я… — То що б ти зробив? — запитує Сґейл. Та бля. Чого б я не зробив? — Щось ти трохи зблід, тебе нудить? — Ґаррік неприховано лахає з мене. Але я змушую себе глибоко дихати, спостерігаючи за Сорренґейл, яка відступає від Аетоса. Він усміхається до неї, але, чекайте… вона не відповідає йому тим самим. Ні, у Сорренґейл такий вигляд, ніби вона просто випадково поцілувала двоюрідного брата і не може одразу з’їхати. Ось тобі й про ніякові ситуації. — За останні двадцять років я, здається, ніколи не бачив, щоб ти ревнував. Це прекрасно. — Ґаррік плескає мене по плечу. Ревнощі. Це і є те їдке відчуття всередині — ревнощі. І тепер я пов’язаний з цією жінкою на все життя. Варто триматися від неї якнайдалі. — Але ти цього не зробиш, — віщує Сґейл. Я б піддався спокусі показати їй середній палець, якби не знав, що вона його відкусить, просто щоб нагадати, що може.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx