РЕБЕККА ЯРРОС 34 —Станеться, якщо він так захоче, — Міра кидає на мене погляд, який мені не подобається. — Убити — це не єдиний спосіб когось знищити. Завадити тобі розкрити свій потенціал здається чудовим шляхом помститися нашій матері. Поміркуй, як добре ти взагалі його знаєш. Вайолет повільно ковтає повітря. Цей вдих ріже мене, як ножем. — Я так і думала. — Вираз обличчя Міри пом’якшується, і я вже замислююся, чи не збирається вона, бува, піти шляхом Дейна. — Ти хоч знаєш, чому він так ненавидить нашу матір? Чому таких дітей, як він, ставлять на Пара... О ні, сука, ні, вона не готова почути й половини того, що їхня мати зробила зі мною . —Я тут, до речі. — Підходжу до Вайолет. — Якщо ви не помітили. —Знаю, тебе важко не помітити, — відповідає Міра. — Слухаєш, а не чуєш. — Я витримую її звинувачувальний погляд і знижую голос: — Це я — тут. Терн не витяг її назад до Басґіату. Він не пробивався крізь її щити, щоб вилити на неї свої емоції. І не від неї він вимагав летіти через довбану половину королівства. Твоя сестра досі ось тут. Це я мав лишити свій пост, командування перекласти на свого заступника, який відповідає за моє крило. А вона якраз ніфіґа не пропустила. Правда цих слів жалить. Можливо, я йду на дуже ризикований крок, але Сґейл має рацію. Ми тут, бо, знаючи, що Вайолет так близько до кордону, я не міг зосередитися ні на чому іншому. Я обрав Вайолет, поставивши її вище від свого крила. — А наступного року? Коли ти будеш новоспеченим лейтенантом? Вона теж ніфіґа не пропускатиме? — запитує Міра. Та хрін його знає. Такими темпами мене, ймовірно, відправлять служити в Басґіат, якщо я не зможу взяти себе в руки і забути про... — Кохання — це не те, про що можна взяти й забути, — нагадує мені Сґейл. — Навіщо, по-твоєму, я прилетіла з тобою в таку далечінь? — Щоб познущатися з мене, поки ти бавишся зі своїм дружком. — Я не стверджувала, що це не має своїх переваг... —Ми розберемося, — Вайолет хапає Міру за руку. — Міро, він витрачає кожну вільну хвилину, щоб тренувати мене у двобоях або в польотах — мабуть, сподіваючись, що я нарешті зрозумію, як втриматися, бляха, на тому Терні, хоч він не мусив робити це за мене. І він... Міра аж остовпіла. —Ти не тримаєшся в сідалищі? От лайно.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx