ЧЕТВЕРТЕ КРИЛО 41 —Лети, Вайолет, заради мене. Вона застигає. В очах так швидко з’являється звинувачення, що я розумію: вона здогадалася, що я просто використав наш потяг, щоб відволікти її. —Я зненавиджу тебе за це. Ох... — Що ж, — я киваю, приймаючи наслідки своїх дій. — Якось із цим проживу. — Я можу жити із чим завгодно, допоки вона дихає, тому опускаю долоні на її руки і з силою розводжу їх у сторони. — Руки високо. Тримайся. —Іди в сраку, — шипить вона, коли на нас опускається тінь. Я падаю, підставляючи під себе руки, а чорний кіготь проноситься через те місце, де я щойно стояв, підхоплюючи й піднімаючи Вайолет у небо. — Вона ніколи мені цього не пробачить, — кажу до Сґейл, коли та приземляється на вузьку ділянку кладки переді мною. — Особливо, якщо щось станеться з її сестрою. Сґейл нахиляє голову, дивлячись на мене зі звичним нетерпінням. Тож схоплююся на ноги і біжу вниз по стіні валу назустріч їй. Ми злітаємо в повітря за лічені секунди. Її крила вже розсікають повітря раніше, ніж я досягаю сідалища. — Якщо вона не може пробачити тобі найменшої з твоїх провин, значить, вона на тебе не заслуговує. — Не думаю, що вона сприйме це так. — Я міцно хапаюся за її луску і вмощуюся в сідалищі. — Тоді тобі краще почати молитися своїм богам, щоб її сестра вижила.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx