РЕБЕККА ЯРРОС 6 на такі методи і ще розкидатиметься кинджалами, як у цирку, то не матиме шансів тут вижити. Хоч як дивно, думка про це мене непокоїть. Як і решта всього, що з нею пов’язано. Вона нападає з типовою для першокурсниці комбінацією ударів і розворотів, які передбачити так само легко, як і заблокувати. Завиграшки вириваю в неї з рук погано збалансований кинджал і хапаю її під стегно, використовуючи інерцію такого легкого тіла, щоб просто опустити її на землю. Ці горіхові очі так широко розплющені, коли вона дивиться на мене, намагаючись перевести дух. Я кидаю кинджал під ноги і відштовхую його поза межі її досяжності — у бік командира загону, який мав би навчити Сорренґейл краще битися. Будь-якій іншій суперниці я просто приставив би лезо до горла, обґрунтовано закінчуючи двобій, але я, бляха, почуваюся в боргу перед цією першокурсницею за те, що вона змовчала про зустріч, яку бачила під дубом. Не вбити її, коли вона лежить біля моїх ніг і змагається з власними легенями, — такий у мене спосіб подякувати їй за те. Нарешті бачу, як її ребра піднімаються. Вона сідає й одразу намагається встромити мені ножа в стегно. Ой бля, ну якого біса? Блокую удар правою рукою, одразу ж лівою хапаю Сорренґейл за зап’ястя й забираю зброю. Нахиляюся зовсім близько до її обличчя. —Сьогодні нам захотілося крові, чи не так, Вайо-лють? — шепочу я. Коли я кидаю на землю кинджал і відбиваю ногою подалі, її заворожливі очі аж випромінюють гнів. Надто легко її роззброїти, а її переконання у звортному — геть небезпечне. Так вона тут не виживе. І якого милого вона не обере зброю, що відповідатиме її типу фігури та стилю бою? (Не те щоб у неї вже був стиль бою.) —Мене звуть Вайолет, — огризається Сорренґейл, і я чомусь майже не здивований, що вона шипить на мене, немов кішка. Ось кого вона мені нагадує своїми обтічними лініями та оголеними кігтиками. Тільки пульс, який тріпотить під моїми пальцями, видає її страх. Вайолет занадто лагідне для неї ім’я. Надто крихке і тендітне. І так, я чув усю ту полову, яку городять злі язики про її кістки і суглоби, але насправді, судячи з того, що я бачив, ядро в цієї жінки сталеве. —Думаю, мій варіант більше тобі пасує, — кажу, відпускаючи її зап’ясток. Я встаю на повний зріст і простягаю їй руку, сподіваючись, що вона достатньо розумна, щоб узяти її. — Ми ще не закінчили. І вона бере.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx