ЧЕТВЕРТЕ КРИЛО 17 Поєднання шкіри та не відомої мені тканини вкриває мене від ключиць до талії, огортає груди, перехрещуючись на плечах. Перебираю пальцями приховані піхви, пришиті по діагоналі вздовж грудей. —Для твоїх кинджалів. —У мене тільки чотири. Беру їх з купи на підлозі. —Ти заробиш більше. Я вставляю зброю в піхви, і мої ребра ніби самі стають зброєю. Конструкція геніальна. Що на ребрах, що у піхвах на моїх стегнах — леза легко дістати. Ледве впізнаю себе в дзеркалі. Я схожа на вершницю. А досі почуваюся писаркою. За кілька хвилин половина того, що я спакувала, лежить на ящиках. Сестра перепаковує мій наплічник, викидаючи все, що вважає за непотрібне, і майже все сентиментальне, роздаючи мені блювотні поради про те, як вижити в квадранті. Потім Міра дивує мене найсентиментальнішою річчю: просить сісти їй поміж колін, щоб вона могла заплести моє волосся в корону. Я знову ніби дитина, а не доросла жінка, але роблю це. —А це що? — намацую матеріал прямо над серцем, пошкрябуючи його нігтем. — Це я придумала, — пояснює Міра, боляче притискаючи мою косу до голови. — Я зробила його навмисне для тебе з ушитою лускою Тейне, тож будь обережна з ним. — Драконяча луска? — відкидаю голову назад, щоб подивитися на неї. — Як? Тейне величезний. — Я випадково знаю вершника, чиї сили можуть робити великі речі дуже маленькими. — На її губах грає хитра усмішка. — А менші речі... значно, значно більшими. Я закочую очі. Міра завжди розповідала про своїх чоловіків більше, ніж я... про них обох. —Тобто наскільки більшими? Вона сміється, потім смикає мене за косу: — Голову вперед. Тобі варто було підстригтися. — Вона щільно притискає пасма до моєї голови і продовжує плести. — Воно заважає в спарингу, не кажучи вже про те, що це велетенська мішень. Ні в кого іншого волосся не вицвітає до сріблястого кольору, тож вони вже будуть цілитися в тебе. —Ти дуже добре знаєш, що природний пігмент, схоже, поступово пропадає по довжині.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx