«Діти Дюни» Френка Герберта
Виклик: Чи бачив ти Проповідника? Відповідь: Я бачив піщаного черва. Виклик: Що чинить цей черв? Відповідь: Дає нам повітря, яким ми дихаємо. Виклик: Чого ж ми нищимо його землю? Відповідь: Бо так велить Шай-Хулуд [обожнений черв] «Загадки Арракіса» авторства Харк аль-Ади За фрименським звичаєм, близнята Атріди прокидалися за годину до світанку. Позіхали й потягалися у сусідніх кімнатах, роблячи це в таємничій єдності одне з одним та відчуваючи рух у довколишніх печерних приміщеннях. Чули, як у передпокої слуги готують сні- данок — кашу з фініками й горіхами, заправлену соком, вичавле- ним із частково переброджених прянощів. У передпокої були світ- локулі, і крізь відкриті входи-арки у спальні сочилося лагідне жовте світло. При цьому м’якому світлі близнята швидко одягали- ся, відчуваючи близькість одне одного. Як умовились, одягли дис- тикости, що мали захистити їх від суховіїв пустелі. Невдовзі королівська двійня зустрілася у передпокої, зауважив- ши раптову тишу, яка запанувала серед слуг. Усі помітили, що Лето мав поверх гладенького сірого дистикоста бежеву чорно обрамлену пелерину. Накидка його сестри була зеленою. В обох на шиї пелерини були зап’яті застібкою у формі яструба Атрідів — золотого з червоними самоцвітами очей. Побачивши ці оздоби, Хара, одна зі Стілґарових жінок, сказала: — Ви, як бачу, вирядилися задля своєї бабусі. Лето взяв миску зі своїм сніданком, а тоді глянув на темне, збо- рознене вітром обличчя Хари. Хитнув головою. І сказав: — Чому ти вважаєш, що це не задля нас самих? Хара, не кліпнувши, зустріла його насмішкуватий погляд. —Мої очі такі ж сині, як і твої! Ганіма голосно засміялася. Хара завжди була майстринею фри- менських жартівливих суперечок. На одному подиху сказала:
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx