«Діти Дюни» Френка Герберта
24 —Передозування мусило б бути значним, — промовила Ганіма. —Ймовірно, що наша витривалість висока, — погодився він. — Глянь, скільки потребує Алія. —Мені її шкода, — сказала Ганіма. —Це мусила бути витончена й підступна принада, що підкрадалася до неї, аж доки… — Вона жертва, так, — промовив Лето. — Гидь. —Ми можемо помилятися. —Правда. — Я завжди питаю себе, — задумалася Ганіма, — чи наступна пам’ять предків, до якої я сягну, не буде тією, що… —Минуле не далі від тебе, як подушка, — сказав Лето. —Ми мусимо скористатися нагодою й обговорити це з нашою бабусею. — Її пам’ять у мені спонукає до цього, — озвався Лето. Ганіма зустрілася з ним поглядом. Тоді сказала: —Надмірне знання ніколи не дарує простих рішень.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx