«Діти Дюни» Френка Герберта
Січ на краю пустелі, Тут правив Лієт, правив Кайнс, І Стілґар, і Муад’Діб, І знову Стілґар за ним. Наїб за наїбом лягають в пісок, Але стоїть січ. З фрименської пісні Відходячи від близнят, Алія відчула, як швидко б’ється її серце. Упродовж кількох секунд цього калатання вона відчувала майже наказ зостатися з ними й благати в них допомоги. Яка безглузда слабкість! Згадка про неї повернула Алію до обачного спокою. Не- вже близнята наважилися практикувати передзнання? Дорога, що поглинула їхнього батька, має їх вабити — транс прянощів із його візіями майбутнього тріпоче, немов серпанок на мінливому вітрі. «Чому я не можу бачити майбутнього? —міркувала Алія. — Чому, як не намагаюся, воно тікає від мене?» «Близнята повинні спробувати» , — сказала вона собі. Їх можна заманити, заохотити до цього. У них є дитяча цікавість, пов’язана зі спогадами, що мандрували впродовж тисячоліть. «Як і в мене» , — подумала Алія. Її варта відчинила двері з воднимипечатями, що закривалиДержав нийВхід січі, охоронниці розступилися по боках, тоді як вона вийшла на виступ-летовище, де вже чекали орнітоптери. З пустелі віяв вітер, здіймаючидо небес куряву, але день був ясним. Перехід від світлокуль січі до денного світла перевів думки Алії до зовнішнього світу. Чому леді Джессіка повертається саме зараз? Невже до Каладана дійшли розповіді про те, яким було Регентство… —Мусимо поспішати, міледі, — сказала одна з охоронниць, під- вищивши голос, щоб перекричати шум вітру. Алія дозволила допомогти їй увійти до орнітоптера, застебнула ремінь безпеки, але її думки рвалися вперед. «Чому зараз?»
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx