«Чужий» Алана Діна Фостера
11 Їх було семеро. Вони спокійно спали, а їхній корабель «Но- стромо» летів у пошуках жахіть. «Ностромо» був єдиним, хто залишався при пам’яті. Зо- рельоту не потрібен був сон, як і консервувальна дія моро- зильних камер. Якщо він і впадав у подібний стан, то це бу- ло ненадовго, і зореліт швидко вмикався знову. Він працював, захищаючи своїх підопічних від смерті, що завжди чатувала напоготів за один крок від анабіозу, точнісінько як величез- на сіра акула за човном у відкритому морі. Безперервну механічну пильність «Ностромо» можна було помітити повсюдно в тиші корабля, зокрема, у м’якому гудінні й миготінні лампочок, які були проявом чутливості приладів. Вони проникали в кожен куточок корабля, щоб перевірити кожну схему та конструкцію. Зовні теж були сенсори, які мо- ніторили пульсацію космосу й попереджали про електромаг нітні аномалії. Одна частка «мозку» «Ностромо», зокрема, займалася аналізом таких аномалій. Він чітко фіксував їх, знаходив не- стандартні явища, досліджував результати аналізу та при- ймав рішення. Прилади прокидалися зі стану спокою, а не- діючі схеми знову починали контролювати потік електронів. Після прийняття рішення починали миготіти сотні яскравих лампочок — ознаки життя, які пробуджували механічне ди- хання. Ось раптом почувся виразний звуковий сигнал, хоча до цього можна було почути лише приглушений звук якогось штучного тамбурина ?1 . Давно цього не траплялося на «Ностро- мо». Це означало якусь рідкісну подію. Серед розмаїтого цокання та спалахів приладів, що «пере- гукувалися» один з одним, на кораблі поступово почав ожи- вати особливий відсік із металевими стінами, де лежало се- меро коконів, вкриті білосніжним металом і пластиком. 1 Ударний інструмент із пом’якшеним, порівняно з барабаном, зву- ком, котрий задає такт. ( Прим. ред .)
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx