«Чужий» Алана Діна Фостера
12 У відсіку почувся новий звук. Це був вихлоп, який наповню- вав приміщення очищеним повітрям, придатним для дихання. Люди добровільно погодилися на підпорядковане становище, довіривши бляшаним божкам на кшталт «Ностромо» постача- ти їм кисень, коли в них не було змоги робити це самостійно. Сенсори напівчутливої електроніки випробували нове по- вітря і визнали його задовільним для підтримання життя в та- ких уразливих людських повністю біологічних організмах. Ми- готіли ще якісь лампочки, і встановлювалося з’єднання між якимись механізмами. Без якихось урочистих фанфар семе- ро коконів розкрилися, і гусенеподібні фігури людей ніби зно- ву народжувалися на світ Божий. Після пробудження семеро членів екіпажу «Ностромо» ви- глядали ще безпорадніше, аніж під час гіперсну. По-перше, вони були мокрі як хлющ: через консервант, який заповнював і обволікав їхні тіла. Неприємно почуватися в чомусь слизько- му, незважаючи, що то аналептик. По-друге, вони були голі, а рідина — поганий замінник штучній шкірі під назвою одяг, яка робить людей стрункішими та рельєфнішими. — Господи, — пробурмотіла Ламберт, з огидою стираючи рідину з плечей та боків. — Яка холодрига! Вона вилізла з подоби труни, котра, утім, зберігала їй жи- ве, а не мертве тіло, і незграбно посунула до сусіднього від- ділення, де за допомогою рушника, який вона там знайшла, продовжила витирати ноги від прозорої липкої субстанції. — Чому «Матір» не прогріє корабель перед тим, як вивес ти нас із анабіозу? Ламберт підвелася, намагаючись згадати, де ж її одяг. — Ти чудово знаєш чому, —Паркер теж напружено працю- вав над своїм липким тілом, і йому було не до оголеної фігури штурмана. — Такою є політика Компанії. Збереження енергії, вірніше, коштів Компанії. Навіщо витрачати зайву енергію на пі- дігрів морозильної камери, якщо це можна зробити в останню мить? Окрім того, після гіперсну завжди холодно. Ти ж знаєш, що через замороження температура тіла падає.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx