«Чужий» Алана Діна Фостера
13 — Знаю, але це не рятує від холоду, — пробурмотіла Лам берт, знаючи, що Паркер має рацію, але не бажала цього ви- знавати, бо інженер її не цікавив. «Чорт забирай, — думала вона, спостерігаючи за гусячою шкірою на передпліччі. — Хоч би трішечки тепла ». Даллас витер останні краплі консерванту, намагаючись не дивитись на те, що помітив лише він. Даллас помітив цю річ ще до того, як виліз із морозильної камери. Корабель усе так підлаштував. — Робота всіх нас швидко зігріє. Ламберт пробурмотіла у відповідь щось невиразне. — Усім зайняти свої місця. Сподіваюся, ви не забули, за що вам платять. Прокинувшись, усі ми повинні забути про свої проблеми. Ніхто не посміхнувся і навіть не прокоментував цю репліку. Паркер подивився на Бретта. Той досі сидів у своїй морозиль- ній камері. — Доброго ранку. Ти все ще з нами? — Еге ж. — Отже, нам пощастило. — озвалася Ріплі. Вона потягну- лась, її рухи були порівняно більш граційними, аніж у інших. — Добре, що наш головний балакун залишився таким же говірким. Бретт посміхнувся й нічого не відповів. Він був не більш ко- мунікабельним, аніж машини, які він обслуговував, якщо не менше. Увесь екіпаж із семи учасників глузував із цього. І в та- кі моменти вони сміялися разом із Бреттом, а не над ним, бо це стало частиною командного ритуалу. Даллас досі робив нахили, виставивши лікті паралельно до підлоги, а руки — перед штурвалом. Він міг побожитися, що чув, як скриплять його мускули, які відвикли від руху. Миготін- ня жовтої лампочки, яке було виразнішим за будь-які слова, повністю привернуло його увагу. Світло тієї чортової малень- кої сонячної лампочки, схожої на око циклопа, свідчило про те, що їх розбудили не через закінчення подорожі, а з якоїсь іншої причини. Далласа уже цікавило, чому так.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx