«Чужий» Алана Діна Фостера
14 Еш піднявся і байдуже озирнувся навколо. Судячи з його міміки, він досі був у гіперсні. — Почуваюся так, ніби я помер. Він спостерігав за Кейном. Старший помічник досі позіхав, напівпрокинувшись. Еш подумав, що Кейн насправді обожню- вав гіперсон і міг би провести все життя як хворий нарколеп- сією, якщо б йому це запропонували. Паркер, не здогадуючись про хід думок наукового співро- бітника, подивився на Еша й задоволено зауважив: — Ти й виглядаєш так, наче помер. При цьому Паркер здогадувався, що й сам виглядає не кра- ще. Гіперсон виснажував не лише м’язи, а й шкіру. «Труна» Кейна привернула його увагу. Старпом нарешті сів у ній. — Із поверненням, — підморгнув Кейн. — Не сказав би, судячи з того, скільки ти прокидався. Кейн виглядав ображено: — Підла брехня, Паркере. Просто я повільніший за інших, от і все. — Ага, — технік не наполягав на своєму. Тепер він повер- нувся до капітана, який заглиблено вивчав щось поза полем зору Паркера, і запитав: — Чи не обговорити нам перед по- садкою в док питання про розподіл винагороди? Бретт при цих словах дещо пожвавішав, вперше після про- будження. — Еге ж. Паркер продовжив, одягаючи черевики. — Гадаю, що ми з Бреттом заслуговуємо на повну частку за успішне виконання завдання. Плюс зарплатня та відсотки. «Добре, хоч глибокий сон не відобразився на вдачі інжене- рів, — втомлено подумав Даллас. — Не встигли прийти до тя- ми, а вже із претензіями». Уголос же сказав: — Ви двоє отримаєте частку згідно з вашим договором, не більше й не менше, а як і всі. — Ми отримаємо найменшу частку, — м’яко заперечив Бретт. Для нього це була ціла промова, але на капітана вона
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx