«Чужий» Алана Діна Фостера
15 не справила жодного враження: у того не було часу на дріб- ниці або напівсерйозний обмін дотепами. Мигтючий жовтий кружечок повністю прикув його увагу, і його думки рухалися зовсім в іншому напрямі. Тим не менше, він відповів: — Кожен заслуговує на більше, аніж ви. Якщо хочете, по- дайте скаргу до бухгалтерії Компанії. Тепер спускайтесь униз. — Скаргу Компанії, — сумно пробурмотів Паркер, спосте- рігаючи за тим, як Бретт виліз із «труни» і почав протирати но- ги. — Те ж саме, що скаржитися Богу. — Саме так, — Бретт перевіряв слабкий сигнал обслуго- вування на своїй морозильній камері. Не встигши прийти до тями, голий та весь у рідині, він вже був весь у роботі. Бретт був із тих людей, які могли декілька днів ходити зі зламаною ногою, але не могли пройти повз несправність туалету. Даллас пішов у відділення, де знаходився центральний комп’ютер, кинувши через плече: — Гей, баламути, краще дістаньте хто-небудь кота. Ріплі витягла так само ще напівживого рижого кота з одні- єї з морозильних камер. У неї був ображений вигляд. — Не можна так байдуже ставитись до нього, — вона спів- чутливо попестила мокру тварину. — Це не якийсь там при- лад. Джонс — член екіпажу, як і всі ми. — Навіть кращий за декого, — погодився Даллас, спосте- рігаючи за тим, як Паркер і Бретт ідуть у бік інженерних при- ладів. — Принаймні він не морочить мені голову, скаржачись на зарплатню та премії, ледь прокинувшись на борту. Ріплі пішла, загорнувши кота в пухнастий сухий рушник. Джонс тихо замуркотів, вилизуючи себе з надзвичайно поваж- ним виглядом. Він уже не вперше занурювався в гіперсон, тому зараз міг дозволити таке приниження, аби його несли на руках. Даллас повністю обтерся і натиснув на кнопку під своєю «труною», з-під якої тихо виїхала шухляда. Там лежав його одяг і декілька особистих речей. Доки Даллас одягався, до нього підійшов Еш. Науковий співробітник тихо запитав, застібаючи чисту сорочку:
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx