«Чужий» Алана Діна Фостера
18 звичними й швидкими кроками підійшли до відповідних постів управління за панелями, подібно до старих друзів, які зустрі- лися після довгої розлуки. П’яте крісло залишилось поки що порожнім, чекаючи, до- ки Даллас не повернеться зі свого тет-а-тет із «Матір’ю» — інтелектуальним банком «Ностромо». Це прізвисько було до- сить влучним і не взятим зі стелі. Люди завжди серйознішають, коли дізнаються про апарати, що бережуть їхнє життя, а ма- шини виконували свою опікунську функцію з такою ж серйоз- ністю і, навіть здавалося, з нотками почуттів. Члени екіпажу були одягнуті досить невимушено, що відпо- відало їхньому ще розслабленому стану. Це була повсякден- на пародія на уніформу астронавтів. Їхній одяг відображав особистість власника. Сорочки та брюки були пожмакані та зношені за декілька років, як і їхні тіла. Перший звук, що пролунав у капітанському відсіку після дов гих місяців повної тиші, сумарно відобразив настрої всіх розбу- джених членів екіпажу, хай навіть вони цього й не усвідомили. Це було невдоволене нявчання Джонса, коли Ріплі поклала йо- го на панель. Потім кіт, що стрибнув на підлогу, почав терти- ся об коліна Ріплі, коли вона зігнулася на стільці з високою спинкою, і нявчання змінилося муркотінням. — Ну що, вмикаймося, — Кейн перевіряв свою панель управління, оглядаючи засоби автоматизації і шукаючи невід- повідні та нестабільні контакти, а Ріплі та Ламберт клацали не- обхідними вимикачами та натискали потрібні кнопки. Коли нові лампочки та кольори почали загорятися на ін- дикаторах і дисплеях, усі хутко пожвавішали. Таке вражен- ня, що пристрої раділи появі їх живих партнерів і намагали- ся за будь-якої можливості продемонструвати їм усі свої таланти. На індикаторах перед Кейном з’явилися нові цифри та сло- ва. Кейн порівняв їх із тими, що міцно засіли в його пам’яті. — Виглядає нормально. Тепер давайте подивимося, що там назовні.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx