«Чужий» Алана Діна Фостера
19 Пальці Ламберт послідовно пробіглися рядом щільно роз- ташованих кнопок. Увімкнулися всі екрани на стінах капітан- ського відсіку, частина дублюючих дрібніших звисала зі сте- лі, щоб простіше було працювати. Штурман Ламберт уважно подивилася в один із квадратних екранів, що знаходився най- ближче, і одразу насупилася. Вона побачила частину того, на що очікувала, але головного бракувало. Це було так важли- во, що всі інші речі, які були в нормі, її вже не цікавили. — Де ж Земля? Кейн уважно вдивлявся у власний екран. Він бачив темря- ву, всіяну зірками, а крім цього, майже нічого. Якщо навіть при- пустити, що вони занадто рано залишили гіперпростір, то при- наймні вони б мали побачити Сонячну систему на дисплеях. Але її не було, як і очікуваної Землі. — Ламберт, ти штурман. Скажи ти. Посередині деяких екранів була зірка, але не Сонце. Во- на була іншого кольору, а збільшені на екрані небесні тіла зовсім не нагадували рідні планети. Усе було інше: форма, розмір, кількість. — Це не наша система, — глухо зазначила Ріплі, хоча це й так було очевидно. — Можливо, проблема в нашому маршруті, а не в зір- ках, — голос Кейна звучав не надто переконливо, навіть для нього самого. — Іноді зорельоти виходили з гіперпростору в інший бік від свого пункту призначення. Це може бути збіль- шене зображення Центавра, а Сонячна система залишилась позаду. Давайте зробимо скан, перш ніж панікувати. Він промовчав про те, що система на дисплеях нагадувала Центавр не більше, аніж Сонце. Герметичні рухомі відеокамери на бувалій поверхні «Ностро- мо» почали тихо рухатися в космічному вакуумі, шукаючи ознак земного тепла в мороці. Допоміжні камери, встановлені на ван- тажі, який віз «Ностромо», — страхітливе скупчення величез- них металевих резервуарів — теж використовувались у по- шуках. Земляни минулих століть дуже здивувалися б, якби
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx