«Чужий» Алана Діна Фостера
22 — Якого біса ми тут опинилися? — вголос поцікавився Кейн. — Якщо з кораблем нічого не трапилося, а ми не вдо- ма, чому ж тоді «Матір» вивела нас із анабіозу? Це було простим збігом, але ніби у відповідь на поставле- не питання рупор станції почав голосно й наполегливо сигна- лити про загальний збір екіпажу… У хвості «Ностромо» розташовувалося велике машинне відділення зі складним потужним обладнанням. Там знаходи- лося серце корабля — розширена система тяги, за допомо- гою якої зореліт міг рухатися викривленим простором і змага- тися із часом, задерикувато показуючи свій металевий ніс Ейнштейнові… І лише незначна частка енергії витрачалася на живлення життєдіяльності екіпажу. У передній частині цього масивного комплексу, який постійно гудів, знаходилася скля- на кабінка — просторий горбок над конусоподібним гіпер двигуном. Тут у контурних кріслах відпочивали двоє інженерів, котрі відповідали за забезпечення справної та безперебійної роботи всіх механізмів двигуна. Чоловіки піклувались про ме- ханізми, а механізми дбали про них. Більшу частину часу двигун сам чудово про себе дбав, що дозволяло Паркерові й Бретту займатися більш приємними та цікавими їм справами, наприклад, пити пиво та розповідати непристойні історії. Зараз була черга Паркера. Він уже в со- тий раз переповідав байку про помічника інженера і бордель в умовах невагомості. Це була гарна історія, від якої незво- рушний Бретт завжди міг розуміюче хіхікнути кілька разів, а оповідач сміявся так, що аж на кольки брало. — …І мадам кинулася до мене, стурбована й водночас роз- лючена, — розповідав інженер. — Вона почала просити нас врятувати того бідного додіка. Гадаю, він не знав, куди втрапив. Як завжди, він засміявся зі свого жарту. — Ти ж пам’ятаєш те місце? Чотири стіни, підлога і стеля завішані дзеркалами, а ліжка немає, лише фіолетова сітка по- серед кімнати, яка обмежує дії й захищає від ударів об стіну. Це все в умовах невагомості. — Він похитав головою, пере-
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx