«Чужий» Алана Діна Фостера
що бігла в центрі дисплея, зупинилися рівно по нулю, розді- ливши потрібне значення нейтральності на дві половини. Паркер намірився і далі провадити беззмістовний монолог, розповідати різні історії та скаржитися, але зумер над ними раптом почав монотонно дзижчати. — Чорт забирай, що там знову трапилося? Щойно трохи розслабишся, усі довкола починають бігати, ніби на срачку. — Еге ж, — Бретт схилився, щоб краще чути, а мовець про- кашлявся. Це була Ріплі. — Усім зібратися в кают-компанії. — Зараз не час обіду, та й для вечері ще зарано, — збен тежено сказав Паркер. —Або час вивантажувати нафту, або… Він запитально глянув на напарника. — Скоро дізнаємося, — промовив Бретт. По дорозі до кают-компанії Паркер з огидою оглянув стіни коридору на поверсі «С», які були далеко не стерильними. — Цікаво, чому вони ніколи не спускаються сюди. Ось де справжня робота. — Через це ми й отримаємо половину частки. Наш час — це їхній. Так вони це й сприймають. — А я думаю, що це тхне лайном. Судячи з тону Паркера, можна було навіть не сумніватися, що він мав на увазі зовсім не запах стін у коридорі…
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx