«Чужий» Алана Діна Фостера
32 — Роз’єднуємось, — коротко наказав Даллас. Між «Ностромо» та масивними резервуарами з нафто очисною установкою, які почали дрейфувати по орбіті, за- хурделився газ. Дві штучні конструкції — одна порівняно не- велика з людьми, інша — величезна та безлюдна — повільно роз’єдналися. Даллас уважно спостерігав за роз’єднанням на екрані номер два. — Фал вільний, — оголосила Ріплі після короткої паузи. — Точність скориговано. — Кейн відкинувся в кріслі, роз- слабившись на декілька секунд. — Усе вільне. Роз’єднання пройшло успішно, пошкоджень немає. — Прийнято, — додала Ламберт. — Прийнято, — з полегшенням промовила Ріплі. Даллас подивився на штурмана: — Ти впевнена, що ми залишили платформу на стабільній орбіті? Я не хочу, щоб два мільярди тон нафти впали й загорі- лися, доки ми будемо колупатися внизу. Тут атмосфера не та- ка щільна, щоб надійно захистити нас. Ламберт перевірила індикатор: — Сер, вона може спокійно висіти тут ще з рік. — Добре. Фінанси в безпеці, ну й наші голови теж. Давай- те спробуємо сідати. Готовність до польоту в атмосфері. П’ятеро людей наполегливо працювали, кожен працюю- чи над своїм завданням. Джонс сидів на панелі управління пристроїв по лівому борту й спостерігав за хмарами, що на- сувались. — Починаємо зниження, — увага Ламберт була прикута до одного давача. — П’ятдесят тисяч метрів. Зниження. Зни- ження. Сорок дев’ять тисяч. Входимо в атмосферу. Даллас спостерігав за власними приладами, намагався оці- нити та запам’ятати десятки цифр, які постійно змінювалися. Запорукою міжзоряних подорожей було шанування приладів, залишаючи всю важчу роботу на «Матір». А от політ в атмосфе рі — це зовсім інше. Тут вже працювали пілоти, а не машина. Днище зорельота торкнулося брунатних та сірих хмар.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx