«Чужий» Алана Діна Фостера
33 — Обережно. Унизу виглядає негарно. «Як це схоже на Далласа», — подумала Ріплі. Десь унизу, у брунатно-сірому пеклі інший корабель благав про допомо- гу, використовуючи регулярний, нелюдський і страхітливий екстрений виклик. Ця планета була взагалі невідомою. Це означає, що всі метеорологічні особливості, ґрунт та інше до- ведеться вивчати з нуля, а для Далласа це було просто «не- гарно». Їй часто спадало на думку, чому такий компетентний капітан змушений керувати якимось рядовим кораблем типу «Ностромо». Якби Ріплі могла читати думки, то відповідь би її здивувала: йому це подобалося. — Координати вертикального зниження розраховано та введено. Незначне коригування курсу, — доповіла Ламберт. — Наведення завершене, знижаємось по курсу. Зафіксували, ле- тимо по прямій. — Прийнято. Як метеоумови внизу можуть вплинути на до- поміжні двигуни? — Поки що все добре, сер. Доки ми не зануримось у ті хма- ри, нічого певного сказати не можу. Сподіваюся, ми зможемо крізь них пробитися. — Непогано, — Даллас похмуро подивився на індикатор і натиснув кнопку. З’явилося нове значення, яке його більше порадувало. — Дай мені знати, якщо воно зміниться. — Добре. Буксир занурився в зону хмарності. Навколо на екранах зображення помутнішало. Але прилади працювали справно. Зореліт тричі підкинуло, а потім рух у густій поволоці темних хмар тривав без особливих проблем. Те, з якою легкістю во- ни зробили цей маневр, свідчило про відмінні навички штур- мана Ламберт і пілота Далласа. Втім, це тривало недовго. Зореліт потрапив у повітряний потік, який почав його штовхати. — Зона турбулентності, — Ріплі напружено працювала на панелі управління.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx