«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
12 Доки світло не згасне назавжди Несподівано її очі розширилися, нібито Рута пригадала щось напрочуд важливе, а наступної миті дівчина широко розтулила рота й вивергнула просто собі під ноги пригорш ню рідкуватої жовтої кашки. «Ох ти ж бляха». Хтось із хлопців ліворуч неї вилаявся. Тамбур струсо нуло від реготу; Рута не ризикнула озиратися, бо в голові досі люто паморочилося. «Бляха!» Вона витріщилася на калюжу блювотиння між ногами з таким виглядом, наче намагалася збагнути, звід ки вона взялася. Рєпа кинув комусь за її спиною: —Поклич Лару. Ларою хлопці називали поміж себе Бодю Лаврика, з яким Рута зустрічалася вже трохи більше як місяць. Тяжко сопучи, Рута розгойдувалася над ляпкою блюво тиння. Обшарпані думки з тріском зіштовхувалися та роз літались у спантеличеній свідомості. Що, чорт забирай, вона забула на цій вечірці? У цьому гуртожитку? Серед старших, здебільшого незнайомих хлопців і якихось шалав? Їй тут не місце, давно мала би бути вдома, лежати в ліжку, а тут… Залишки пристойності завібрували в голові, і думки перекинулися на інше: Рута глипнула на калюжу блювотин ня під ногами та відчула, що не може лишити все просто так. Це свинство. Такий срач розвела! Треба прибрати за собою. Розставивши руки, вона заходилася кедами розтирати по бетону нещодавній вміст свого шлунка. За її спиною хтось заволав: —Гляньте, що вона робить! Рута перестала розмазувати кашку та повела очима на зад. У тамбурі стовбичили Панк, Бакай, Божинда, поміж них — дівчата, чиїх імен вона не запам’ятала. Одна з тих курок не могла заспокоїтися і, безуспішно затискаючи ро та долонями, істерично іржала. У свідомості Рути її сміх
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx