«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
14 Доки світло не згасне назавжди старшим. Того вечора Лара пив, як усі, і, безперечно, п’янів, та попри це темно-сірі із зеленкуватим полиском очі принаймні на перший погляд були тверезими. Роз штовхавши хлопців, він підступив до Рути. —Ти як? — узяв дівчину за плечі. Не підводячи очей, Рута мотнула головою. Крізь хвороб ливе гудіння в голові поволі пробивалося безжальне усві домлення того, який жалюгідний вигляд вона має. —П-пробач. Схоже, вона щойно одним махом обнулила їхні стосун ки. І чорт забирай, усе ж так гарно починалося! Втім, коли Лара заговорив, у голосі не було ні ворожості, ні огиди: —Не зважай на цих недоумків. Він став так, аби затулити Руту від компанії. —Вези її додому, — порадила котрась із дівчат. Рута запекло замотала головою—тільки не додому! — і її знову занудило. Дівчина випручалася, підскочила до краю ґанку та, перехилившись через поручні, виблюва ла вдруге. «Здохнути, — почервонілі очі сльозилися й лізли з ор біт, — гірше вже бути не може!» Щойно вона про це по думала, шлунок виштовхнув крізь стравохід нову — вже третю— порцію гарячої кашки. —На біс! На біс! — заплескав у долоні Губастий. —Заткнись! — гарикнув Лара. Зупинившись за крок від дівчини, він повернувся до тих, хто товпився в тамбу рі: — Валіть звідси. —Ну чувак… — ображено забурчав Божинда. Лара підвищив голос: —Я сказав, пішли на хер! — І тицьнув пальцем у Бож ка: — Знайду відео в мережі — ти труп. Божинда вишкірився. —Це для історії, бро.—Він кивком показав на Руту.— Колись вона ще подякує.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx