«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
16 Доки світло не згасне назавжди Зрештою пробелькотала: —Мені н-не м-можна додому… —Усе гаразд. Уперши руки в боки, Лара зважував, що з нею робити. —Я серйозно! —Рута скинула голову. —Мій батько… він козел… і він мене вб’є. —Ми не поїдемо до тебе додому. —Він і тебе з-з… з-заб’є до смерті. Тієї миті вона вже дуже приблизно усвідомлювала, що верзе: насправді Рута ніколи не бачила, щоб її батько ко го-небудь бив, не бачила навіть, щоб він замахувався ко гось ударити. —Поїдемо до мене, — мовив хлопець. Його батьки розлучилися три роки тому. Мати перебра лася до Тернополя, а хлопець, вступивши на механічний факультет НУВГП? ?1 , залишився мешкати в батьковому будинку в Колоденці? ?2 . Частина кімнат там досі стояла без ремонту, проте жити можна було. —Що? — насупилася дівчина. Лара очікував, що Рута шпетитиме його за намір сісти п’яним за кермо, натомість дівчина розчепіреними паль цями намалювала у повітрі незрозумілий знак і, посопую чи, підвелася. —Кажу, поїхали до мене. Відіспишся. Ну? Рута насупилася ще дужче — хлопець міг порахува ти зморшки на її лобі, — але не схоже було, щоб щось обмірковувала, бо так нічого й не видала. Лара потракту вав це як згоду. —Хочеш іще… ну… — Він підніс два пальці до рота, зобразивши блювання. Дівчина мотнула головою. 1 Національний університет водного господарства та природокористування. 2 Селище в Рівненському районі Рівненської області. Населення—3200 осіб. На сьогодні фактично стало передмістям Рівного.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx