«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
18 Доки світло не згасне назавжди що вона не вдома, і скривилася. Рута не пам’ятала, як тут опинилася, та це й не мало значення. Думка про те, що до ведеться пояснювати батькам, чому не ночувала вдома, спричинила напад нудоти, а за ним, наче дамбу прорвало, у свідомості сліпучими іскрами замиготіли уривки спогадів. Рута рвучко сіла. Передусім треба зрозуміти, де вона. Дівчина потерла пальцями очі та повела головою з боку в бік. Вона сиділа на скрипучому двоспальному ліжку посе ред чистої, але занедбаної кімнати з високою стелею. Крізь жалюзі пробивалися кволі сонячні промені. Навпроти ліж ка стояла перекособочена радянська шафа з антресолями. Праворуч притулився трельяж на тонких ніжках із трьома шухлядами. В кутку за трельяжем Рута помітила стілець, на якому хтось акуратно склав її одяг. Спохмурнівши, дівчи на зазирнула під ковдру (на ній була лише білизна — тру сики «бразиліана» та напівпрозоре чорне бра). Потому ще раз окинула поглядом кімнату. Рута пам’ятала вечірку, пам’ятала, як її знудило на ґанку, проте поїздка до Колоден ки, а також усе, що було після неї, вивітрилося з голови. Во на невиразно пригадувала, як спиралася ліктем на бампер старезного «мерседеса» та про щось говорила (чи то пак намагалася говорити) з Ларою, але на тому все. Лара. Рештки сонного туману помалу випаровувалися з мозку, і Рута почала здогадуватися, де перебуває. Вона побачила за подушкою свій смартфон і, поміркувавши, дещо приду мала. Узяла телефон до рук та спробувала під’єднатися до вайфаю. За півхвилини налагодилося з’єднання, і Рута, про читавши назву мережі — Crocodealer , збагнула, що не по милилася: вона в Колоденці, в будинку Лари. Днів десять тому вони святкували тут день народження Артема Гольма на на прізвисько Артемон. Після під’єднання домережі телефон дзизнув, сповістивши про надходження запиту в друзі від користувача St. Bozko .
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx