«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука

21 —Що сталося? Рута набрала в легені повітря і… замовкла. Німувала се­ кунд десять — слова не йшли, вона просто не уявляла, з чого почати, — і зрештою, не вигадавши нічого кращо­ го, промимрила: —Це трохи довга історія… —Сьома ранку, і я нікуди не поспішаю. Рута потерла пальцями лоба. —Ну, якщо коротко, то батько вчора знайшов мої фот­ ки на «Розетці». —Що-о? — Інді затулила долонею рота. Два роки тому, влітку 2017-го, на весіллі у батькового хрещеника Рута познайомилася з фотографами Тарасом Ярошевичем і Савою Нестеровим. Хлопцям було трохи за двадцять, і вони подружились: упродовж року дівчина тричі ходила до них на фотосесію. Восени 2018-го Тарас і Сава перебралися до Києва, де на гроші Савиних бать­ ків відкрили власну студію. Попервах перебивалися дріб­ ними замовленнями, аж доки на початку весни 2019-го не підписали великий контракт із польським брендом «Obsessive». Тарас надіслав полякам фотографії Рути, і та їм одразу сподобалася. Рута була метискою і попри те, що не вважала себе неабиякою красунею — принаймні точ­ но не належала до дівчат, чия сліпучо-виклична зовніш­ ність оглушує з першого погляду, — завжди виділялася й привертала увагу. Її батько, Григір Статник, був україн­ цем, а мати, Аміна Алієва, — казашкою (яка, щоправда, зростала в Україні, у Маріуполі, куди її сім’я пересели­ лася з Усть-Каменогорська в середині 1970-х). Від мате­ рі Рута успадкувала чудове темне волосся, оксамитову шкіру та найважливіше—м’яку грацію в рухах і мовлен­ ні. А від батька… та, власне, нічого. Хіба зріст і легке пом’якшення монголоїдних рис. Чоловіки накидали на Ру­ ту оком через екзотичність, а не через приголомшливість

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx