«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
25 Пауза. —Ось із цим у нас проблема. — Проблеми у них зав жди були спільними. На губах Рути майнула винувата, якась наче собача усмішка, після чого вона покрутила те лефон, демонструючи сестрі кімнату. — Я не вдома. Інді вирячилася. —Ти не ночувала вдома?! —Ага. —Де ти зараз?! —У Лари. —Ти здуріла, мала! У Рути затремтіла нижня губа. —Треба щось придумати. У мене дев’ятнадцять пропу щених за ніч. —Пропоную добровільно здатися, — випалила її се стра. —Не смішно, Інді. —Я не жартую. Що раніше ти прийдеш додому, то мен ше тобі всиплять. Рута ледь нахилила голову та зсунула стиснуті губи вбік. —Такий собі план, сістер. Індія не відповіла, усвідомлюючи, що Рута має слуш ність. Те, о котрій годині сестра завалиться додому, вже нічого не змінить. Але що тоді? Як виправити ситуацію? Інді відвела очі, втупившись у щось поза телефоном. Ру та, чекаючи, що запропонує старша сестра, нервово тер ла схожий на недбало виконаний зварний шов короткий шрам, який розтинав навпіл її праву брову. Спливло секунд двадцять, темні очі сестри залишалися нерухомими, і тоді Рута несміливо запитала: —Можна я приїду до тебе? Інді стрепенулась і втупилася в екран. —Куди? —До Тернополя. Відсиджуся. Перечекаю в гуртожитку.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx