«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
27 І дівчина натиснула відбій. Тільки-но обличчя сестри зникло з екрана, на Руту тем ним задушливим пластом лягло відчуття самотності. Дів чина скулилася та підсмикнула ковдру до підборіддя. Кор тіло весь день провалятися в ліжку. Вона гнала геть думку про те, що їй хоч-не-хоч доведеться взаємодіяти зі світом поза межами цієї кімнати, одначе та вперто насувалася знову, пригнічуючи щораз дужче. Якби хоч Інді була в Рів ному… Рута страшенно сумувала за сестрою, проте того ранку чи не вперше за три роки відчуття покинутості та безпорадності стали майже нестерпними. Спливло хвилин п’ять, доки Рута пересилила млість і, відкинувши ковдру, сіла в ліжку. Втупилась у відобра ження в дзеркалі. У слабкому світлі, що прослизало крізь жалюзі, сліди від подушки робили шкіру на її щоках схо жою на розмоклий картон. Дівчина провела пальцями по мішках під очима, без особливого успіху спробувала роз рівняти волосся, потім торкнулася рубця над правим оком. Шрам з’явився в червні 2009-го, Руті тоді було сім. Індії щойно виповнилось одинадцять, і вона саме навчила се стру їздити на велосипеді. Щоправда, забувши показати, як гальмувати. Рута пригадала, як уперше відчула, що вміє тримати рівновагу, і на радощах, ігноруючи застереження сестри, помчала вулицею Островського. Тиха й малолюд на вуличка Островського огинала півколом ПДМ і на пів ночі впиралась у вулицю Князя Володимира з набагато жвавішим рухом. Семирічна Рута налягала на педалі. За музичноюшколою починався схил, який у міру наближен ня до Князя Володимира крутішав. Рута побачила попере ду Т-подібне перехрестя, яким сюди-туди прошмигували машини, і з жахом відчула, що сила тяжіння немовби зміс тилася— її тягло до перехрестя, наче магнітом. Вона зня ла ноги з педалей, але велосипед продовжував набирати швидкість. Рута була недурною дівчинкою, тож навіть у сім
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx