«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
31 й попід стіною довжелезного похмурого будинку поплен талася до свого під’їзду. Із кожним кроком її м’язи напру жувалися та німіли, немовби від доторку чогось пронизли во-холодного, — спочатку сідниці, потім поперек, потім спина та шия, аж доки тіло не перетворилося на суцільний клубок зсудомлених волокон. У затхлій півтемряві під’їзду Рута двічі хекнула в долоню, перевіряючи віддих, обдиви лася кеди, переконуючись, що на них не залишилося блю вотиння, і тільки після того ступила до ліфта. Ліфт повільно виповз на восьмий поверх. Перед две рима квартири Рута завмерла. Від хвилювання темніло в очах. Вона дістала з кишені ключ, якийсь час не наважу валася ним скористатися, зрештою смикнула ручку та ви явила, що двері незамкнені. Нишком прослизнувши до квартири, дівчина причинила двері та прислухалася. Усередині панувала в’язка наелектризована тиша. За стояне повітря мало дивний кислуватий присмак. Кухня ліворуч Рути пустувала. Із проходу до найбільшої кімнати на підлогу коридору падав прямокутник жовтуватого світ ла, проте ніхто до неї не вийшов. Праворуч на стіні висіло велетенське прямокутне дзер кало. Рута нахилилася ліворуч, щоб у відображенні зазир нути до кімнати, й тут-таки наштовхнулася поглядом на матір. Аміна, сховавши руки між колінами, примостилася скраєчку дивана й дивилась у дзеркало на доньку. На кріс лі, ближче до вікна, сидів батько, прикипівши очима до чогось, що тримав на колінах. Рута спершу похолола, а потім здогадалася: сестра. Інді їх попередила. Дівчина опустилася навпочіпки, повільно розшнурувала кеди, роз зулася, після чого випросталася, на негнучких ногах про минула коридор і зупинилася на порозі великої кімнати. Мати підвелася їй назустріч. Наступного року Аміні мало виповнитися п’ятдесят, але навіть зараз, після без сонної ночі, вона здавалася щонайбільше сорокарічною.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx