«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
33 міг би видатися спокійним, якби не жили, що страхітливо поздувалися на шиї. Рута, впізнавши книгу, відчула, як уздовж хребта шугнули крижані мурахи. «Молитвослов і Псалтир», великим шрифтом. Її батько мав такий вигляд, нібито власні нутрощі ось-ось розірвуть його на шматки, й, учепившись обома руками в православний молитовник, беззвучно промовляв молитву. На Руту накотило відчуття відрази й переляку, таке силь не, що її замлоїло, і довелося взятися рукою за одвірок. Во на ніколи раніше не бачила його таким. Учора він накинув ся на неї, це було трохи несподівано й дуже неприємно, але… на тому все. Тепер же Григір поводився так, наче їх із матір’ю не існувало. Змарніле після безсонної ночі облич чя набуло землистого відтінку, скляні очі металися сторін ками молитовника, губи й на мить не стулялися, проте з ро та не вилітало жодного звуку, мовби стіни всмоктували в себе слова. Було щось незбагненно лячне в його похмурій безмовності. Рута поглянула на матір і, закусивши губу, по жалкувала, що секунду тому від неї відсторонилася. —Скільки тобі заплатили? — тим самим сплющеним, позбавленим емоцій голосом поцікавилась Аміна. —Заплатили? — перепитала Рута. —Я про фотосесію. Дівчина звела брови. —Дві… дві тисячі вісімсот. —Ти на щось уже їх витратила? — Зауваживши, як щось сіпнулося в глибині доньчиних очей, Аміна поквапли во додала: — Не хочеш — не кажи, мені просто цікаво. Рута мовчки похитала головою. —Отже, це твоя перша робота. — Аміна спробувала всміхнутися, опуклі вилиці зрушили зморшки довкола очей, але усмішка вийшла незавершеною, так і не перетнувши невидиму лінію посередині обличчя: темні очі залишилися зосередженими й наполоханими.—Перший заробіток, так?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx