«Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука
6 Доки світло не згасне назавжди і перемішані, йдуть один за одним, немовби нанизані на нитку. Тобто технічно роман таки залишається лінійним. Таким, наприклад, є «Де немає Бога»—шість на перший погляд хаотично переплетених історій, і логіка чергуван ня окремих епізодів стає зрозумілою ближче до кінця. Виведення фрагментів тексту за межі основного блоку дає змогу створити по-справжньому нелінійний сюжет. Якщо раніше роман так чи так був лінійним, то тепер, із мобільним додатком, його структура стає деревоподібною: додаються гілки, які описують другопланових героїв, роз кривають невидимі зв’язки, показують той чи той епізод з абсолютно несподіваного боку. Що це дає? Для читача — глибину, для автора —мож ливість створити об’ємну історію з купою взаємопов’язаних деталей, складність і продуманість яких обмежується ли ше його уявою. Чому для цього потрібен додаток? Тому що другорядні фрагменти завеликі, щоб розмістити їх у зносках. Встав ляти їх безпосередньо в тіло роману також не варіант, адже вони не рухають сюжет, а отже, звертаючи у бокове відга луження, Ви відволікатиметеся. З огляду на це виникає запитання: як усю цю «гілляс ту» конструкцію читати? Не рекомендую братися за вине сений фрагмент, щойно натрапите на піктограму, що веде до нього в тексті. Це не зноска — відгалуження саме по собі може бути складним і заплутаним, а тому ліпше почи нати читати після того, як закінчите розділ. Або кілька роз ділів. Зрештою, можете дочитати роман до кінця — він цілком самодостатній — і тільки після цього переходити до фрагментів у додатку. У романі #ДокиСвітло таких додаткових текстів є чоти ри — по суті, чотири бонусні оповідання, які надають не абиякої глибини основній історії, — і вони сховані за ось такими умовними позначками:
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx