20 —Четверта поправка! —Та не треба мені на твого кота дивитися, я просто запитую. —Він іще любить, коли в ель краплю вермуту додають, але й просто так випити не відмовиться, якщо пропонують, — визнав я. —Нирки собі зіпсує. Поглянь-но сюди, хлопче. — Куди? —Та от, нахилися сюди, щоб у тебе голова була нарівні з моєю. А тепер подивись на стелю над кабінками в залі. Над кожним столиком — дзеркала, на них просто через інтер’єр уваги не звертають. Я знав, що в залі кіт, бо побачив його. Я перехилився через стійку. І справді, стелю в барі всівали різноманітні яскраві прикраси, серед яких губилися дзеркала. Лише тепер я помітив, що їх досить багато, та й встановлені вони під таким кутом, щоб бармен міг бачити всю залу, не виходячи з-за стійки. —Ти не повіриш, що в тих кабінках, бува, коїться. То мусимо пильнувати. У сумному світі ми живемо. —Амінь, братику. Я вийшов із бару. Відкрив сумку й узяв її за одну ручку, щоб Піт висунув голову. —Чув, що той хлоп сказав, Піте? «У сумному світі ми живемо». Навіть нестерпному: два друга вже не можуть спокійнесенько випити наодинці, щоб ніхто за ними не стежив. Достоту, вирішено! —Мр-р? — Піт, вочевидь, цікавився, чи будемо ми щось робити просто зараз. —Та можемо й зараз. Якщо вже надумали, то чого ж зволікати. —Мр-р! — рішуче погодився зі мною Піт.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx