«Двері у Літо» Роберта Гайнлайна

24 несправедливо вимагати за Піта такий же внесок, як і за людину. —Усе це дуже незвично. —Безперечно, я згоден. Але торгуватися про ціну ми можемо й пізніше… або ж я муситиму обговорювати це зі «Страхуванням Центральної». Наразі я хочу дізнатися, чи ви взагалі можете таке зробити. —Хм-м… Хвилинку. — Агент потарабанив пальцями по столу й узяв слухавку. — Опал, з’єднай-но мене з доктором Берквістом. Розмову з доктором я не почув, бо Пауел увімкнув захисне поле. Утім, трохи згодом він вимкнув протишумовий пристрій і поклав слухавку. —Чудові новини! — Агент усміхався, наче щойно отримав звістку про величезний спадок від дядька. — Я геть забув, що перші успішні експерименти з анабіозом проводилися саме на котах. Технологія Довгого Сну для котів відпрацьована, усі найважливіші фактори виявлено. Ба більше, в Аннаполіському дослідницькому центрі військово-морських сил досі перебуває кіт, який уже понад двадцять років живе в стані анабіозу. —Я гадав, цей центр було знищено вщент під час атаки на Вашингтон? —Лише наземні будівлі. Підземні лабораторії збереглися. А це, до речі, доказ досконалості обладнання: понад два роки життя цієї тварини підтримувала виключно автоматика, а кіт досі живий, його тіло не змінилося, жодних ознак старіння. Як не зміниться й ваше тіло, пане Девісе, якщо ви довірите його компанії «Спільна відповідальність». Який би термін перебування у відділі анабіозу ви не обрали! — Здавалося, Пауел от-от почне хреститися.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx