26 цих акцій мали надходити в трастовий фонд компанії «Спільна відповідальність». Утім, найголовнішим залишалося питання про те, що робити, якщо я помру в анабіозі. Компанія стверджувала, що мій шанс вижити після тридцяти років Довгого Сну — понад сім із десяти. «Спільна відповідальність» готова була зробити ставку. Для мене ризик був набагато вищим, проте іншого я й не очікував. На всіх чесних азартних іграх так чи інак багатіє гральний бізнес, і лише шахраї запевняють, що клієнт нізащо не програє. А страхування — це просто дозволений законом різновид азартної гри. Найстаріша й найавторитетніша страхова компанія у світі, «Лондонський Ллойдс», не приховує, що отримує зиск за будь-яких умов, хоч ідеться про страховий випадок, хоч ні. Проте не розраховуйте на шанси, що суперечать статистиці: хтось же має платити за розкішні костюми «нашого пана Пауела». Я погодився залишити все до останнього цента трастовому фонду компанії, якщо не переживу Довгий Сон… І пан Пауел мене мало не розцілував. Мені навіть сяйнуло, що сімдесят відсотків — не надто висока ймовірність вижити. Але що поробиш, натомість такі умови договору робили мене спадкоємцем (якщо я виживу) усіх клієнтів компанії, які підписали такий самий контракт (і померли в анабіозі). Така собі російська рулетка: хто вижив — отримує геть усе… окрім відсотка, що відходить компанії, як і заведено в гральному бізнесі. У всякому разі я обрав найризикованіший варіант із найвищим прибутком: жодного відшкодування втрат, якщо помилився з вибором. Пан Пауел був у захваті
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx