27 від мене, наче круп’є від гравця, що завжди ставить на зеро. Коли ми владнали все, що стосувалося статків, страховий агент уже не наважувався загинати ціну на Довгий Сон для Піта. Ми домовилися про цілком адекватний внесок — п’ятнадцять відсотків від ціни людського анабіозу — і підписали на Піта окремий контракт. Залишалося отримати дозвіл суду та пройти медогляд. Щодо медогляду я не переймався: я вже підписав документ, згідно з яким компанія лише виграє від моєї смерті. Схоже, мене вклали б у Довгий Сон, навіть якби я вже конав від «чорного мору». А от дозвіл суду — либонь, та ще халепа. І без нього не обійтися, адже на час анабіозу людина отримує юридичний статус недієздатної: жива, але безпорадна. Проте мені не варто було турбуватися. «Наш пан Пауел» наробив копії всіх документів — дев’ятнадцять папірців, і кожен у чотирьох примірниках. У мене аж руки засудомило, коли я все це підписав. Кур’єр помчав із ними до суду, а я пішов на медогляд. Суддю я й на очі не бачив. Огляд, як і годиться, був марудною справою, але все пройшло як завжди. Щоправда, в кінці лікар відхилився від процедури. —Синку, ти давно пиячиш? — Він суворо позирнув на мене. — Пиячу? — Пиячиш. —Чому ви так гадаєте, пане лікарю? Та я тверезіший за вас! «Бобер на березі з бобренятами пік…» —Годі дурня клеїти, відповідай-но. —Ет… здається, тижні зо два. Може, трохи більше. —Ти алкоголік? Скільки вже запоїв у тебе було?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx