28 —Власне, жодного. Розумієте… — Я почав розводитися про те, як зі мною вчинили Бель та Майлз, і чому я так почуваюся. — Будь ласка… — Лікар підняв долоні. — Мені й власних проблем вистачає, та я й не психіатр. Насправді мене має цікавити лише одне: чи витримає серце навантаження від охолодження організму до чотирьох градусів. А воно витримає. І зазвичай мене не цікавить, чому якийсь шаленець хоче залізти в труну та ще й кришкою накритися: менше довбнів серед нас ходитиме — то й добре. Але залишки професійної відповідальності, хоч їх у мене й небагато, не дозволяють мені пустити в цей клятий закапелок людину, якою б жалюгідною вона не була, доки в неї мозок маринується в алкоголі. Обернися боком. — Га? —Обернися, кажу, укол тобі зроблю. Так ми й учинили. —А тепер випий, — наказав лікар, доки я розтирав ліву сідницю. — За двадцять хвилин будеш тверезішим, ніж увесь цей місяць. А потім, якщо хоч якусь клепку маєш — у чому я сумніваюся, — обміркуєш усе та вирішиш, втекти від лиха… чи боротися з ним, як і належить чоловікові. Я випив. —Ось і все, можеш одягатися. Я тобі папери підпишу, але попереджаю, що можу відкликати дозвіл на Довгий Сон останньої миті. Більше жодного алкоголю, легка вечеря й жодного сніданку. Приходь завтра опівдні на остаточний огляд. Він відвернувся, навіть не попрощавшись. Вдягнувшись, я забрався звідти, злий, як чорт. А тим часом Пауел уже підготував усі документи.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx