29 —Можете залишити їх тут і прихопити завтра опівдні… я маю на увазі, ті примірники, які візьмете в камеру анабіозу, — сказав агент, коли я зайшов до нього. —А інші папери? —Один примірник залишається в нас, другий ми надсилаємо до суду після того, як клієнт засинає, а третій має зберігатися в Центральному архіві в Карлсбаді. Лікар попередив про дієту? —Еге ж… — Я прогорнув папери, щоб приховати роздратування. —То що, я їх візьму на зберігання до завтра? — Агент простягнув руку. —Я й сам чудово їх збережу. — Я відсмикнув документи. — Може, ще щось зміню у виборі акцій. —Гм, для цього вже трохи запізно, мій любий пане Девісе. —Не квапте мене. Якщо я вирішу щось змінити, то прийду до вас заздалегідь, — пообіцяв я. Документи я поклав у сумку, у сусідній із Пітом відділ. Я вже якось носив там цінні папери. Може, моя сумка — не така безпечна місцина, як державний архів у Карлсбадських печерах, але охороняється вона краще, ніж могло б здатися. Пам’ятаю, колись у мене із цієї сумки намагалися поцупити якусь штуку — від Пітових зубів і пазурів у злодія, мабуть, назавжди шрами лишилися.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx