12 —У вас є імбирний ель чи ні? —Звісно, є, проте… —Тоді несіть. Я ель пити не збираюся, то мені так, для сміху. І блюдечко прихопіть. —Як хочете, пане. — Нахилившись, він витер стіл. — Може, принести вам невеличкий стейк? Або морські гребінці? Вони сьогодні дуже смачні. —Слухайте, друже, я навіть чайові вам залишу за гребінці, але тільки якщо ви мені їх не подасте. Мені потрібно лише те, що я замовив… І блюдечко не забудьте. Нарешті він від мене відчепився та й пішов собі. Я знову попросив Піта помовчати — мовляв, зараз усе буде. І справді, офіціант уже ніс моє замовлення. Пляшку з елем він поставив на блюдечко: певно, образився. Я попросив його відкоркувати пляшку, а сам змішав скотч із водою. —Може, принести вам кухоль для елю, пане? —Я хіба не ковбой? З пляшки питиму. Офіціант мовчки дочекався, доки я розрахуюся за замовлення. Утім, про чайові за так і не принесені морські гребінці я не забув. Коли він пішов, я налив ель у блюдечко й торкнувся сумки. —Пійло на столі, Піте. Застібка на сумці була відсунута — я ніколи не зачиняв Піта всередині. Кіт випростав лапу, розширюючи отвір, визирнув із сумки та покрутив головою. Лише після цього він виліз і поставив передні лапи на край стола. —За жіноцтво, Піте! — Я підняв склянку зі скотчем. — Як зустрілося це кодло, так і забулося! Кіт кивнув: такий підхід цілком відповідав його світогляду. Обережно нахилившись, він узявся сьорбати ель.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx