КАТЕРИНА САМОЙЛЕНКО 16 говорили вони різними мовами, та й говорили власне зрідка. Та дівчина вважала, що тридцятип’ятирічний чоловік міг змінити заради неї свої звички. Ріна, звичайно ж, помилялася. Справедливості заради, Натаїр також плекав плани змінити у Ріні деякі недоліки, а, точніше — створити з неї лагідну покірну істоту, що тремтіла б від кожного його погляду. Натаїр теж помилявся. Вона, нехай і тремтіла — від відрази — лагідності й покірності так і не набула. Вона пручалася, наче дике кошеня, навколо шиї якого, рано чи пізно, усе одно мала затягнутися червона атласна стрічка. Спочатку Натаїра це розважало, та потім почало дратувати. Дратувався він і тієї самої миті, коли вони обидвоє сиділи біля ватри, а Ріна відмовлялася навіть поглянути у його бік. — Ми прямуємо до Лавариска. — Твій страшний напівзруйнований палац у готичному стилі? — вона підняла брову. — Саме так, — він звівся. — А тепер відпочивай. Ми рушаємо на світанку. Ніби кас був представником малих народів, він невідкладно забрав у Ріни чашку. Наступної миті поруч зладнали ліжник із військових плащів. Натаїр махнув рукою, і багаття зажевріло тьмяніше, ніби накрите ковпаком зі тьмавого скла. — Хто помер у Вовчому маєтку? — кинула Ріна князеві у спину. Та Натаїр удав, ніби не почув, і розтягнувся на ліжнику із задоволеною посмішкою хижака після вдалого полювання. Ріна ж вдала, ніби справді заснула. Вона лягла обличчям до Натаїра. Нехай багаття і плащі її зігрівали, та очей дівчина вирішила не стуляти. *** Івейл та Лія повернулися у темний напівзгорілий дім. Наче тіні, вони прослизнули у кабінет князя. Слідом за ними майнула і третя тінь — блідавіша з ночі бунту — вовча. Івейл упав у крісло, затуливши руками червоні очі. Пек ліг коло його ніг.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx