КАТЕРИНА САМОЙЛЕНКО 18 такою, якою осміхаються рідним невиліковно хворі єдинодушники в останні години життя. Пек ткнувся мордою у руку Лії. Заснути ні Івейлові, ні Лії тієї ночі не припало. І не тому, що стіни маєтку стогнали від болю, і не тому, що очі на портретах маєтку, вночі схожі на провалля, чорніли особливо безрадісно. Вони не спали й не тому, що мимоволі прислухалися до кожного скрипу дощок на підлозі, усе сподіваючись упізнати нетерплячий поступ Севастіана, та чули лише луну його кроків, яку все ще зберігав будинок. З ліжок їх зірвав крик крука, що розітнув скорботну тишу. Двері маєтку з гуркотом розчинилися, не дочекавшись дозволу господарів, впускаючи до холу Шу. Слідом, теж без запрошення, на порозі з’явився Корвін. З церемонії поховання він так і не змінив траурного вбрання. Він пройшов холом, залишаючи мокрі брудні сліди, звернув до кабінету Івейла та впав в одне з крісел без сил. Корвін був незвично блідим, очі його, тьмаві, спостерігали за каміном, вогонь у якому ледь жеврів. Він чекав на вовків, задумливо покручуючи перстень із чорним агатом. Першим увійшов Івейл — судячи з пом’ятого сюртука, спати він ліг у тій же одежі, у якій схоронив сина. Судячи з опухлих повік — заснув ненадовго, вхмілілим та відчайдушно згорьованим. Івейл сів навпроти Корвіна, нічого йому не сказавши. Слідом до кабінету вбігла Лія в одній лишень нічній сорочці. Від неї пахло гаром, що дозволяло Корвіну припустити, що жалобним вбранням вона розпалила камін у спальні. Вигляд княжна мала виснажений та розсіяний. — Є новини? Хоч щось? — запитала вона. — Її немає ні у Невриді, ні у Савері, ні у Кабірії. — Вона могла пройти крізь Браму? — у голосі Лії чулася надія, та слабка, майже безбарвна. Корвін похитав головою, не припиняючи крутити перстень — фамільний перстень батька Корвіна, який той віддав синові у день
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx