ДВОПОВНЯ ◆ СУДНІ ДНІ В КАБІРІЇ 21 — Про що мова? — вигукнув Івейл нетерпляче. — Вони не вовки. Вони — змії, — відповів Корвін, і його блідаве обличчя знову химерно осяяла блискавка. *** Ріна ледь дочекалася, коли каси заснуть. Не усі — четверо сиділи біля дальньої ватри та ледь чутно гомоніли. Натаїр спав біля вогнища навпроти — те, що він спав, і спав глибоким сном, дівчина бачила з особливого виразу обличчя. Жорстко стиснуті вуста привідкрилися, зморшка на чолі згладилася. Однак розчулюватися від вигляду заснулого звіра вона наміру не мала. Натаїр був подібний до безодні — якщо довго у неї вдивлятися, вона погляне на тебе. Зміїне чуття — не інакше. Ріна підвелася. До неї підійшов кас, що раніше пропонував чай. Бідака, очевидно, не підозрював, якою тонкою гранню ходив, стримано всміхаючись дівчині. Нехай безодня іще не поглянула, та могла зробити це наступної миті. Ріна дозволила спровадити її під полог дерев, змусила каса залишитися якомога далі та навіть відвернутися — за доволі тривіальної відмовки — а тоді кинулася геть. Шляху вона не розрізняла, лише сподівалася, що бігла на північ. Повертатися до Вовчого маєтку було марно — Івейл свою роль Егея 1 уже відіграв, другої можливості Ріна йому надавати не збиралася. Перейти кордон Саверу було теж задумом сумнівним, особливо тепер, коли Корвін, здається, загинув. На цій думці Ріна спіткнулася, та продовжила бігти. Іще була Пустеля на північному сході. Якщо меланхолітам вдавалося переховуватися там протягом десятиліть, можливо, і вона відсидиться до наступної двоповні. — Ані руш! — почувся голос каса, неочікувано наляканий, навіть прохальний. — Панно, прошу вас. 1 Ріна порівнює Івейла із Егеєм зі шекспірівського «Сну літньої ночі». Він змушує доньку, Гермію, вийти заміж за Деметрія, погрожуючи смертю або засланням до монастиря. Гермія та її коханий Лізандр, попри волю Тесея, втікають з Афін до лісу.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx