КАТЕРИНА САМОЙЛЕНКО 22 Вона наддала. Попереду виднілася неглибока річка. Ріна топографічні особливості Підмісячної імперії, на свій сором, так і не вивчила. Та в душі сподівалася, що річкою проходив кордон князівств. А ще мала надію, що землями Саверу Натаїр походжав не так вільно, як землями Невриди. Кас упіймав її уже в річці. Він кинув пельніт, пов’язав дівчину, на кілька секунд занурюючи у крижану воду. Кас схилився, аби підняти її, послабивши нитки. Ріна вгатила ліктем йому в ніс. Кас завив, затуляючи обличчя руками. Ногою вона вдарила його у живіт і поповзла уперед. Каміння різало руки. Ріна пірнала під бурхливу воду знову і знову, поки не спромоглася звестися на ноги. Прогримів вибух. Ріна обернулася. У руці Натаїра заполум’янів новий огніт. — Стій! Або я вб’ю тебе! — і він знову вдарив. Ріна помилилася. Вона знову обернулася і послизнулася. Посеред річки потік був надто сильним. Дівчина борсалася, та не змогла встати. Їй залишалося лише спостерігати, як Натаїр входить у воду, як простягає до неї руку і, струснувши, тягне до берега. Ріна збрехала б, якби сказала, що не молилася у той момент. Та ліміт безкоштовного зв’язку із Богами, певне, вичерпався. Вона пробувала, раз по раз, запалити у руках огніти. Якщо у крові єдинодушниці і ятрилася Темна сила, то вона спала непробудним сном. — Ваша світлосте, — кас витягнувся по струнці, та слова виправдання так і не злетіли з його вуст. Натаїр закинув Ріну на плече і вдарив огнітом касові у голову. Він упав навзнаки на річкове каміння. Ріна намагалася не дивитися на те, що залишилося від його обличчя — на порфірову вирву над розтуленими устами, що так і не промовили слів виправдання. Два струмені крові повільно зміїлися тим, що лишилося від його щік, та розчинялися у порожевілій воді. Ріна затулила рота рукою. З пальців Натаїра струменів білий дим, що танцював у ритуальному погребальному танку.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx