ДВОПОВНЯ ◆ СУДНІ ДНІ В КАБІРІЇ 23 — Його смерть на твоєму сумлінні, коштовносте моя, — насмішкуватий голос князя пролунав крізь дзвін у вухах. — Не звинувачуй інших у своїх учинках, — Ріна вдарила його по спині, але Натаїр ще міцніше стиснув її тіло. За лічені хвилини бівак зібрали. Князь закинув Ріну на рисака та осідлав його сам. — Плани змінилися, — Натаїр поклав руку на живіт Ріни, притискаючи її ближче до себе. Діватися було ніде — сідло коня було розраховане на одного. Ці слова не призначалися дівчині. Вони призначалися касам. У їхніх обличчях вона не віднайшла ні крихти жалю до зниклого одноплеменця. Вони осідлали рисаків. Ніхто з них не повернувся по тіло солдата, залишаючи його на поживу лісовим звірам та духам. — Ваша світлосте, куди накажете прямувати? — запитав один з них у Натаїра. Князь хижо всміхнувся. *** — Що ж, я і так засидівся, — Корвін поглянув на годинник, який підтвердив його здогад про те, що він згаяв і так забагато часу. Князь Саверу схопився з крісла. — Час іде, а я усе ще її не знайшов. Тож маю відкланятися. — Стій! — Івейл теж підвівся. — Мені потрібні послуги твого генерала. Того, що читає спомини. —Я подумаю про це після того, як поверну Ріну, — відказав Корвін. —Це не чекатиме, — поспішно відповів Івейл. — Потрібно чимшвидше притягнути Натаїра до відповідальності. Що швидше ми це зробимо, то скоріше. Правитель почне розгляд справи. Звичайно, навряд Натаїра стратять, але принаймні я зможу добитися зняття санкцій, звільнення окупованих територій і, якщо пощастить, репарацій.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx