ДВОПОВНЯ ◆ СУДНІ ДНІ В КАБІРІЇ 9 Князь Ален відступив, гублячись у мовчазній юрмі. Замикав процесію Клавдій. Дружини із ним не було. Хтось міг би обуритися такою зневагою, а хтось — поспівчувати горю м’якосердої жінки, але і першим, і другим було байдуже. — От і настав кінець правлінню Івейла, — неголосно промовив він, схилившись над тілом племінника. — Втім, хоч оженись ти, хоч парубкуй, на тобі цей рід усе одно увірвався б. Останнім до човна підійшов Фелан. Він в обличчя Севастіана не вглядався. Не здіймаючи очей, кинув у човен в’язань з акації, яку Лія змусила розпуститися спеціально для нього, лаванди та гіацинту, а тоді обернувся і широким кроком перетнув берег ріки та зник за спинами Лії та Івейла. Князь Невриди ніби пробудився від сну, коли Лія м’яко торкнулася його руки. Він став коло човна, збираючись з духом, аби поглянути в обличчя синові. Здійняти на нього погляд було для князя так само важко, як колись відвести його від тіла дружини, яке вже охопило полум’я погребального багаття. У грудях Івейла, там, де нерівно билося серце, впивалися тисячі голок, з легень вибило повітря. Він не збирався лити сліз, адже сам учив дітей ніколи не дозволяти їм литися перед чужинцями та ворогами. Та Івейл зрадив правилу, варто було йому, врешті набравшись сміливості, поглянути на сина. — Ейдель, — звернувся він до покійної дружини. — Пробач мені. Якщо колись зможеш, пробач. Івейл вийняв із кишені жменю монет та жбурнув до човна. Востаннє поглянувши на сина, він відвернувся, аби більше ніколи його не побачити. Корвін, варто було Івейлові підійти до човна, побачив три неясні темні фігури на протилежному березі ріки. Одна з них звела руку. І рікою, ніби водяна змія, потягнулася тонка біла нить. Друга фігура звела руку. І слідом за білою ниттю потягнулася чорна. Біла нить оплела ноги Івейлові, та він того не помічав. Він не помічав нічого навколо, все повторюючи ім’я померлої дружини.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx